Тема. Позакласне читання. А.Міцкевич «Світязь»

Мета. Поширити знання учнів про творчий доробок А.Міцкевича, опрацювати баладу «Світязь». Зʼясувати історію її написання, визначити тему, ідею, композицію. Розвивати навички виразного читання, зв’язне мовлення, логічне мислення, ключові компетентності. Виховувати інтерес до минулого народу, почуття патріотизму.

Обладнання: портрет А.Міцкевича, текст балади «Світязь», географічна карта України, презентація про озеро Світязь, таблиця «Композиція твору».

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Повідомлення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

III. Актуалізація опорних знань

1. Експрес-опитування

– Чи відоме вам прізвище Адама Міцкевича?

– Що ви про нього знаєте з попередніх уроків?

– Родоначальником  якої літератури вважають  поета?

– З роллю яких поетів у літературах світу можна порівняти його внесок  в польську літературу?

– Ким були батьки?

– Які навчальні заклади закінчив?

– Який твір А.Міцкевича вивчали?

IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

1. Слово вчителя про Україну та озеро Світязь

2. Робота за картою

3. Повідомлення про озеро Світязь

Світязь - найглибше озеро України, а також найбільше за об'ємом прісноводне озеро в країні. Належить до групи Шацьких озер, розташованих на території Шацького національного природного парку на Волині.

Площа озера 26 км2, найбільша глибина більше 59,0 м, хоча середня глибина становить 6,3 м, а прибережна смуга мілководна. Прозорість води до 8 м. Верхні шари води влітку прогріваються до 20 °С і більше, на глибині температура води постійна і становить 9 °С.

В озері зустрічаються рідкісні форми дольодовикової фауни. Рослинність озера рідкісна, окремі занесені до Червоної книги: лобелія Дортмана, наяда(у давньогрецькій міфології так називали німф, що жили у воді), прибережниця одноквіткова, полушник озерний. Навколо озера росте ліс, який обіймає його ніби смарагдовим кільцем.

Озеро оголошено заказником разом із лісовими масивами площею 847гектарів.Тут росте дуб, ялиця, граб, осика, сосна, вільха береза, а серед лісового різнотрав’я – рідкісні орхідеї. Також тут можна побачити ягоди: чорницю, брусницю, суницю.

Створилося  озеро внаслідок провалу шарів земної кори в підземні пустоти. Версія геологів про походження унікального озера співпадає з народною легендою.

4. Перегляд презентації про озеро Світязь (додаток №1)

5. Слово вчителя

Протягом довгого історичного періоду озеро належало різним державам. Можливо, саме тому про нього існує багато легенд. Одну з них використав Адам Міцкевич для написання балади «Світязь». Його захоплювали вчинки героїв минулого, їх патріотизм.

6. Легенда про озеро Світязь

 

Вороги напали на прекрасне місто Світязь. Нікому було його обороняти, бо князь зі своєю дружиною пішов допомогти в нерівній боротьбі другові-сусідньому князю. Залишилися в місті лише діди, жінки з дітьми та юна княгиня. Не хотіли волелюбні жителі міста загинути від руки загарбника, жити в неволі, зазнати глуму та знущань. Тому вирішили прийняти смерть. Озеро поглинуло їх, даруючи безсмертя. На воді одразу зʼявилися квіти неймовірної краси. Вороги зривали їх, але одразу падали мертві. І досі на водах Світязя милується Божим світлом чудове латаття, нагадуючи нащадкам про подвиг простих жінок, про їх безмежну гордість, про любов до батьківщини.

У цій баладі А. Міцкевич показав трагедію польського народу, який героїчно боровся за свою незалежність, але у нерівній боротьбі втратив її.

 

7. Читання балади А.Міцкевича «Світязь» (додаток № 2)

 

8. Бесіда за змістом зі словниковою роботою

– Де відбуваються події?

– Яким ми бачимо озеро?

– Чому воно лякає уночі?

– Що чути з озера?

– Чи розуміють люди, що відбувається?

– Хто вирішив пізнати тайну озера?

– Що звелів зробити?

– Що означає слово аршин?

Аршин – міра довжини, що дорівнює 72 см.

– Якої ж довжини був невід? (144м)

– Кого запросив освятити початок справи?

– Хто такий ксьондз?

Ксьондз – римо-католицький священик.

– Кого впіймали? Опишіть зовнішність.

– Ким була ця дівчина?

– Що розповіла князівна?

– Як називалось їхнє місто?

– Хто правив ним?

– Куди вирушив князь?

– Яке слово пасивної лексики вжите в баладі?

Вої – воїни (архаїзм).

– Чому не хотів князь залишати місто?

– Що таке мури? Шанці?

Мур – кам’яна огорожа.

Шанці – укріплення.

– Чим переконала князівна батька?

– Що сталося ввечері?

– Що вирішують жителі міста?

– Чого найбільше боялися люди?

– До кого звертається князівна з проханням? Яким?

– Що сталося з містом та жителями?

– Які квіти зʼявилися на воді?

– Що фантастичне , а що реальне  в баладі?

9. Аналіз балади

Тема: показ боротьби польського народу за незалежність.

Ідея: уславлення патріотизму простих людей.

Художні засоби:

 

 

 

 

Римування: перехресне.

10. Робота за таблицею «Композиція твору»

11. Визначення композиційних елементів балади

Експозиція: опис озера Світязь.

Завʼязка: бажання дізнатися про таємницю озера.

Розвиток дії: поява князівни, розповідь про Туганову державу, напад ворогів.

Кульмінація: небажання потрапити в неволю та добровільна смерть.

Розвʼязка: біле латаття як згадка про подвиг народу.

V. Підсумок уроку

1. Літературний диктант (11 питань за змістом)

VI. Домашнє завдання

Прочитати повість М.Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки»

Додаток №2

Балада «Світязь» А. Міцкевич

 

Хто, в Новогрудськім мандруючи краї,

Прагне на все надивитись,

Хай у Плужинськім бору побуває,

Гляне на озеро Світязь.

 

В пущі дрімучій розкинулись води -

Ясна і чиста рівнина,

Пуща їх тінню густою обводить,

Озеро - ніби крижина.

 

А як нічною проїдеш порою -

Станеш, затримавши подих:

Зорі побачиш вгорі й під собою,

Місяць у небі і в водах.

 

Чи то із небом злилися безодні,

Водяна дика пустеля,

А чи склепіння у сяйві холоднім

Небо, ввігнувшися, стеле?

 

Ген береги, мов розтали поволі,

Сяєвом срібним повиті,

Наче ти в синім пливеш видноколі,

В тихій бездонній блакиті.

 

Вабить це озеро, тихе й погоже,

В пітьмі чаруючи очі;

Та лиш сміливець нечуваний може

Їхать туди опівночі.

 

Кажуть, там сила нечиста гуляє,

Бенкети в озері править.

Хто проти ночі про це повідає -

Страшно і слухати навіть.

 

Часом пори там почуєш нічної

Поклики й грім під водою,

Стогін жіночий і брязкання зброї,

Вигуки дикого бою.

 

Гамір цей грізний вщуха за хвилину,

Бір прибережний шепоче,

Тільки молитва над озером лине,

Тужне благання дівоче.

 

Що воно значить? I хто відгадає?

Хто ту безодню прогляне?

Різне про теє народ повідає,

Правди ж не знають селяни.

 

Дідичів Світязі славних нащадок,

Пан у Плужинах багатий,

Ці таємниці діставши у спадок,

Вирішив їх розгадати.

 

Тож повелів він у ближньому місці

Довгі човни будувати,

Невід завглибшки аршинів на двісті

Кращим рибалкам в'язати.

 

Я остеріг, що тут божої волі

Спершу спитатися треба,-

Дзвони гудуть не в одному костьолі,

Линуть молитви до неба.

 

Ксьондз із Цирина прибув на посвяту,

Благословення складає,

Ловлю за пановим гаслом почато,

Невід у воду пірнає.

 

Тоне, потяг поплавці за собою,

Вглиб - нескінченна дорога.

Стелиться слід за ним пінний стягою...

Певне, не зловлять нічого!

 

Ось підтягають до берега крила,

Мокрі зближаються сіті...

Що за страховище хвиля укрила?

Хто б то повірив у світі!

 

Ні, не страховище - жінку впіймали

Десь у підводній яскині:

Кучері білі, уста мов корали,

Очі великі та сині.

 

Плине до берега дивна істота.

Люди стоять остовпілі,

Дехто й тікати лаштується потай,-

Жінка підводиться з хвилі,

 

Каже: "Чи знаєте ви, що донині

Всіх, хто тут плавав зухвало,

Озеро, знявши вали білопінні,

В прірві підводній ховало?

 

Тож за цікавість пусту в нагороду

Всім вам загинути б нині,-

Тільки ж бо нашого, пане, ти роду,

Славного в рідній країні!

 

Тим, що цей розшук почавши без тями,

Бога ви все ж не забули,

Бог вам сьогодні моїми устами

Давнє повіда минуле.

 

Тут, де сумні простягаються піски,

Аїр росте та купава,

Місто колись було, сповнене блиску,

Пишна Туганів держава.

 

Світязь, ясною багата красою,

Мужньою силою воїв,

Під можновладних державців рукою

Квітла у славі й спокої.

 

Там, де цей ліс простягнувся похмурий,

Ниви стелилися здавна,

Ген Новгрудок здіймав свої мури,

Древня столиця преславна.

 

Раз по Литві покотилась тривога:

Цар із Русі наступає,

Військо його оточило Мендога,

Сили ж у князя немає.

 

З дальніх кордонів він кличе дружину,

Пише до князя Тугана:

"Княже, рятуй! Поможи, бо загину!

Сила іде нездоланна".

 

Батько мій, те прочитавши послання,

Кличе: "Збирайтеся, вої!"

От і зійшлися вони на світанні,

Всяк при коні та при зброї.

 

Гримнули сурми, дружина рушає,

Князь виїжджає в діброву.

Раптом стає він і руки ламає,

В замок звертаючи знову.

 

Каже до мене: "Як власних підданців

Сам на поталу я кину?

Світязь не має ні мурів, ні шанців,

Тільки-но смілу дружину.

 

Як розділю своє військо надвоє,

Князю не дам оборони,

А коли всі ми підемо до бою,-

Як будуть діти і жони?"

 

"Батьку,- кажу я,- снагою і хистом

Допоможи батьківщині!

Бог захистить нас. Вночі я над містом

Ангела бачила нині.

 

Світязь мечем він укрив на хвилину,

Мовив, прекрасний, як сонце:

"Поки мужі захищають країну,

Я буду вам оборонцем!"

 

Батько послухав, рушає до бою,

Ніч наступає в тривозі.

Раптом ми чуємо брязкання зброї,

Крики "ура" на дорозі.

 

Гримнув таран, завалилися брами,

Сиплються градом уламки,

Сиві діди і жіноцтво з дітками

Товпляться з плачем до замку.

 

"Леле! - гукають.- Он сунеться військо!

Русь за ворітьми лютує!

Вбиймо себе, бо загибель вже близько.

Смерть від ганьби урятує!"

 

Лють погасила тремтіння тривоги!

Люди жалю вже не просять,

Золото, шати жбурляють під ноги

I смолоскипи приносять.

 

"Хто не умре - буде проклят назавше!"

Бачу, рятунку немає:

Той занімів, до порога припавши,

Той же сокиру здіймає.

 

Що нам - неволю ганебну прийняти,

Військо впустивши вороже?

А як у себе життя відібрати?

"Боже,- гукнула я,- боже!

 

Як не втекти нам від лютої кари,

Нас захисти перед нею,

Громом убий із високої хмари

Чи заховай під землею!"

 

Ледве останнє я мовила слово -

Біле нас щось огортає.

Очі втопила я в землю раптово -

Бачу: землі вже немає.

 

Так врятувався народ безборонний,

Так ми уникли неслави.

Бачиш квітки? То дівчата і жони,

Змінені в білі купави.

 

Мов сніжно-білі метелики, линуть

Скрізь над водою німою,

В листі зеленім, як віття ялини,

Всипане снігом зимою.

 

Образ чарівний дівочої цноти

Барви квіток затаїли,

Тут їх життя обминають турботи,

Смерті незборної сили.

 

Царські війська, розпалившись у битві,

Владу їх встигли спізнати.

Тут зупинились вони по гонитві,

Цвітом квітчаючи лати.

 

Хто лиш сягнув там рукою у воду,

Вирвав вологі стеблини,

Раптом, хворобою вбитий страшною,

Згинув тієї-ж хвилини.

 

Давню подію забуто, здається,

Є тільки відгомін кари:

Цвіт цей "цар-зілля" в народі зоветься,

Так його вславлено чари"

 

Мовила й зникла княжна під водою,

З нею човни всі та сіті,

З плескотом враз розійшлися надвоє

Води, туманом повиті.

 

Клекотом хвиля стрясає діброву,

З хвилі ніхто не зринає.

Води розгойдані сходяться знову,

Дівчини й сліду нема.