На сучасному етапі роботи школи зростає роль всебічного виховання особистості дитини в дитячому садку, підвищуються вимоги до розвитку розмовної мови, розповідання, розвитку творчих здібностей дітей.
Особливо велика увага в дитячому садку приділяється навчанню дітей рідної мови
Дитині з народження притаманна здатність засвоювати мову, а потім і говорити. Про це свідчить фізіологічна сформованість мозку, нервової системи, органів чуття, артикуляційного апарату. Вже дворічна дитина починає спілкуватися з тими, хто її оточує за допомогою мови
Чи вміє дитина відповідати на запитання інших, звертатися із запитанням до інших? Чи вміє логічно і послідовно розповісти про свою діяльність, бачене, почуте, пережите? Чи складає сама розповіді, казки? Усі ці мовні навички дуже потрібні будуть дитині в школі.
Усне мовлення має свої особливості. Це – інтонація, темп, виразність, емоційність, забарвленість, своєрідність. Складовими його є міміка, жести, пауза, погляд, вираження почуттів. Це «живе» мовлення. Значить, воно виражає всю гаму почуттів дитини: образу, гнів, радість, сміх, усмішку, милосердя… Воно передбачає прямий або опосередкований контакт із співрозмовником або слухачем. І тільки згодом усне мовлення можна характеризувати за лексичним запасом, граматичними конструкціями, наголосом, орфографією, імпровізацією, логікою викладу думки. «Яка мова – таке й мислення», - говорять про промовця.
У зв’язку з особливостями усного мовлення, важливе значення має підбір методів і прийомів для його розвитку у дошкільників, тут перевагу слід віддавати методам і прийомам, які передусім спрямовані на спілкування. Це – мовленнєві ситуації, розповіді за наслідками дитячої діяльності, «маленькі», «паралельні» заняття, ігри різного типу, описи бесіди, читання художніх творів, ознайомлення з фольклором, народними традиціями, звичаями, побутом, робота з картинками, перегляд передач…
Навчити дитину говорити можна на будь-якому матеріалі, але перш за все на цікавому для неї.
Знання мови допомагає людині пізнати навколишній світ, збагатити свої знання певними відомостями і ділитися ними з іншими, використовувати досвід попередніх поколінь.
Розмова дорослих з дитиною має особливе значення, вона впливає на розвиток мови і загальний розумовий розвиток. Діти, з якими дорослі багато і вдумливо говорять, розвиваються швидше і говорять краще, мають правильне мовлення. Тому ще в дошкільному віці слід особливу увагу приділяти розвитку мови взагалі й зв’язної мови зокрема. Зв’язна мова – це послідовне викладання думок про якийсь предмет чи подію або передача своїх вражень, прагнень і ін.
Крім того, мова виконує різні функції: інтелектуальну, виражальну, естетичну, вольову. Всі вони розвиваються на основі функції спілкування.
При передачі своїх думок ми користуємося зв’язною мовою. Форма зв’язної мови на різних етапах буває неоднаковою. Вона розвивається із загальним розвитком свідомості й особливості дитини. Існують дві форми зв’язної мови: діалогічна і монологічна.
Розвиток мови дитини починається із спілкування її з дорослими у формі діалогу. Спілкуються вони на основі того, що бачать обидва співрозмовники. Мова їхня характеризується неповним реченням, наявністю у ній окликів. Назви предметів замінюються вказівними займенниками. В окремих репліках виражені думки, порівняння, емоційне ставлення до спостережень. Така мова не відображає повністю зміст думки. Це мова ситуаційна. Зміст її стає зрозумілим співрозмовнику з даної ситуації, жестів, міміки, інтонації. Але поступово протягом дошкільного періоду розвивається й друга форма зв’язної мови – монологічна. Монолог – це мова однієї людини, він вимагає послідовного викладу думки, опису подій, зв’язності розповіді. Ось чому монологічну мову називають зв’язною, розповідною.
Монологічна мова розвивається в дитини під впливом зміни суспільних відносин, нових видів діяльності. Формування мови дитини пов’язане з розвитком її логічного мислення. Основи для становлення монологічної мови – вільне володіння словником і граматичною будовою мови. Більшість дітей на кінець дошкільного віку оволодівають зв’язною мовою, вміють послідовно описати бачене, передати зміст казки, оповідання, кінофільму.
До школи дитина повинна навчатись описувати знайомий предмет з усіма його якостями, властивостями та ознаками, вміти порівнювати два-три предмети, самостійно складати розповіді за ілюстраціями та сюжетними картинками, розповідати про бачене і пережите, придумувати казки на запропоновану тему.
Для описування рекомендують підбирати відомі дитині предмети, іграшки, картинки. Коли дитина навчиться зв’язно і послідовно описувати один предмет, можна запропонувати їй описати групу предметів. Після шести років слід навчити дитину порівнювати і зіставляти два, а потім три предмети або картинки під час їх описування.
Дитина старшого дошкільного віку вже може самостійно складати загадки-описи про предмети.
Ще задовго до школи дитину потрібно навчити складати розповіді, казки. Найлегшим видом «оригінальної творчості» для малюка є складання оповідань за опорними словами. Дорослий називає 3-4 слова і пропонує з ними скласти розповідь. Надалі слід запропонувати скласти розповідь, розпочату дорослим. Початок розповіді найкраще скласти так, щоб її можна було по-різному закінчити.
У старшому дошкільному віці дітей потрібно вчити складати творчі розповіді, розв’язувати мовні логічні задачі. В своїй роботі я використовую розповіді дітей за змістом…
Розповіді дітей за змістом умовно поділяються на фактичні й творчі.
Фактична розповідь – це відтворення уяви. До цього виду розповідей можна віднести переказ, опис предметів і явищ навколишнього життя, сюжетну розповідь про зображення на картинці, про подію з досвіду.
Навчанню дітей фактичної розповіді приділяється велика увага в середній, старшій групах д/с. У дуже багатьох дітей, особливо в логопедичній групі, спостерігаються певні недоліки: механічне наслідування вихователя (логопеда), обмеженість активного словника, не пам’ятають точної назви твору, не можуть почати розповідь без допомоги. У розповідях за картинками в основному перелічують предмети, не вміють встановити зв’язки між предметами, явищами, персонажами. Отже, як ми бачимо, діти не можуть стисло переказати твір і визначити його суть.
Розповіді за картинками мають в основному описовий характер. Розповіді з власного досвіду і на теми, дані дорослими, відзначаються непослідовністю. Недоліком багатьох дітей є те, що вони не вміють планувати сюжетну розповідь, не знають форми побудови її, в результаті чого порушується логічність викладу.
Починаючи з 5 років, дитину потрібно вчити складати розповіді з власного досвіду.
Розповідь з досвіду ґрунтується на власних сприйманнях і пам’яті. Оповідач передає ті події, які він пережив особисто або в колективі. Цей вид дитячих розповідей надзвичайно цінний тому, що він допомагає виявити інтереси дітей. Вони з захопленням розповідають про свою собаку, іграшку, про поїздку до лісу, про новорічне свято.
Дитині доводиться самостійно мислити, добирати й комбінувати слова й вирази, причому розповідати послідовно, не поспішаючи не перекручуючи фактів, подій. Дуже важко дітям під час розповіді додержувати цих вимог.
За програмою діти старшої групи повинні вміти розповідати жваво й зв’язно про цікаві випадки з власного життя; в своїх розповідях повинні виразно передавати діалог, запитання, відповіді, прохання; додержувати чіткої композиційної структури, правдиво зображувати дійсність.
На заняттях з навчання дітей розповідання з досвіду логопед (вихователь) використовує різноманітні прийоми: зразок розповіді, план розповіді, запитання, оцінка дорослого, оцінка дітей.
Зразок розповіді характеризується конкретно-образним змістом, який у формі живої розповіді чи опису розкривається в логічній послідовності. Зразок має бути невеликий за розміром, доступний для розуміння дітей
Можна використовувати план. Він допоможе дітям дотримуватись послідовності у розповіді, висловлювати свої власні судження, по-своєму оформляти думки.
План розповіді є основним прийомом навчання розповідання з індивідуального й колективного досвіду. Діти повинні запам’ятати його. Щоб його краще запам’ятати, можна використовувати такий прийом, як колективний розбір плану. Під час розбору плану слід обговорювати кожний його пункт. Це нагадує коротку бесіду перед розповіданням, коли уточнюється й систематизується досвід дітей. Така робота активізує словник, допомагає краще зрозуміти тему, повніше розкрити її.
Як допоміжний прийом навчання дітей розповідання з досвіду використовують запитання. Дітям часто буває важко визначити в своїй розповіді головну сюжетну лінію, дати повну відповідь. Часто дитина губить думку, не знаходить потрібних слів. Тут дорослий може застосувати запитання, які допоможуть дитині.
Велику роль у навчанні дітей розповідання відіграє оцінка розповіді дитини. Вона має бути об’єктивною, конкретною, допомогти дітям зрозуміти, що треба наслідувати, чого уникати. Зауваження мають бути тактовними. До оцінювання розповіді слід залучати дітей, але іноді діти бувають необ’єктивними. Тому треба їх цьому вчити.
Навчання дітей розповідання з досвіду проводиться як на заняттях, так і в повсякденному житті. Щоб дитина мала певний досвід з того чи іншого питання, треба навчити її набути його. Для цього насамперед потрібно навчити дітей умінню спостерігати, помічати в предметах і явищах головне, істотне, виділяти ті чи інші їх ознаки, тобто розвивати в дітей спостережливість, спонукати їх до розповідей про свою діяльність. Послідовність і логічність – головні якості зв’язної мови. Та послідовність дії, яку діти виконували чи спостерігали, зберігаються при викладенні змісту. Чим ближчий досвід до часу розповіді, тим детальніше він відтворюється. Часто розповідь у таких випадках буває емоційною, але не послідовною, тому що дитина на перше місце висуває те, що глибше вразило її емоції. Ось тут потрібно керівництво логопеда. Щоб розповісти про якісь факти із свого досвіду, дитина повинна осмислити їх, вибрати значуще. Без допомоги дорослого це складно.
І так поступово діти вчаться не лише констатувати факти і явища, але й в доступній мірі обґрунтовувати їх, виявляти своє відношення, давати відповідну оцінку.
При навчанні розповідання з досвіду, треба відбирати такі теми, які були б у досвіді кожної дитини. Досвід цей треба постійно розширювати, збагачувати: організовувати екскурсії в парк, на річку, на будівництво, цікаві прогулянки, колективну працю.
Корисно пропонувати дітям розповідати про те, як вони провели свято вдома, в дитячому садку, як допомагають своїм батькам, як граються з братиком або сестричкою, однолітками, що бачили під час прогулянки чи екскурсії, як вирощували й доглядали городину; про тварин, яких вони бачили, про улюблені іграшки тощо.
Вибираючи тему для розповідання, логопед повинен враховувати насамперед її виховне і освітнє значення, близькість інтересам дітей, конкретність і чіткість. Слід пам’ятати, що якщо тема розповіді не буде чітко спрямованою й обмеженою певними рамками, увага дітей може відійти від теми.
Враховуючи велике дидактичне значення пояснення, дорослий детально продумує зміст пояснення завдання. Воно має бути коротким і чітким. Довгі пояснення стомлюють дітей і не дають змоги запам’ятати головне. В процесі заняття логопед активізує усю групу дітей. Пояснивши завдання, дає час для обдумування відповіді, привчає до самостійної розумової роботи, не допускаючи пасивності окремих дітей.
Щоб полегшити дітям оволодіння розповіддю з досвіду, логопед (вихователь) включає такі розповіді дітей в інші види занять (бесіди за картиною, складання розповіді за картиною, опис іграшок). Наприклад, проводячи бесіду за картиною «Дружна сім’я», логопед пропонує дітям розповісти, як вони допомагають дорослим вдома. Діти старшого віку вже мають досвід описування іграшок, явищ, які спостерігають. Тепер можна ускладнити їхню діяльність, запропонувати описати іграшку по пам’яті.
Для навчання розповідання слід спочатку добирати теми з колективного досвіду дітей. Щоб нагадати тему, можна провести бесіду на початку заняття, яка збудить дитячу думку і зосередить увагу на певному явищі, уточнить і систематизує уявлення дітей, навчить логічно мислити, розвивати вміння слухати й висловлюватися. Розповіді дітей після бесіди стають зв’язнішими, чіткішими, повнішими.
Поступово дітей підводять до розповідання за планом без попередньої бесіди. Наприклад, заняття з розповідання на тему «Новорічне свято» можна провести за таким планом: як був прикрашений зал, як були одягнені діти; а потім-які гості до них приходили. Після розповіді кількох дітей, логопед, продовжуючи розкривати тему, змінює питання плану: що ви робили на святі, що вам найбільше сподобалося й чому. Після розповіді кількох дітей логопед пропонує розказати про все разом, об’єднавши всі розповіді. Але не завжди всі розповіді треба об’єднувати.
Змінюючи питання плану, ми даємо змогу дітям не повторювати відповіді товаришів й повніше розкривати всю тему. Зміна завдань, питань плану, а також вказівки логопеда активізують дітей.
В кінці занять діти аналізують розповіді товаришів, або, якщо розповідь пов’язана зі святом, можна запропонувати розповісти вірші, які вони вчили до цього свята.
Слід привчати дітей стежити за розповіддю на задану тему, не повторювати сказаного, не відходити від плану. Треба додержувати всіх вимог програми при навчанні дітей зв’язної мови на всіх заняттях. Тоді навчання дітей розповідання з досвіду буде успішним, оскільки цей вид розповідання має багато спільного з іншими видами.
Дитина навчається розповідати в результаті багаторазових виправлянь. Ще К. Д. Ушинський у свій час вказував, що в дитині не можна розвинути природжену здібність – дар слова, даючи їй лише слухання хороших зразків мови, не виправляючи її в розповіданні. Виправляння має бути систематичним, послідовним з поступовим ускладненням, урізноманітненням вправ.
Ефективність навчання дітей розповідання з досвіду залежить від усієї системи роботи з навчання дітей зв’язної мови в дошкільному закладі, тому що лише розповідання з досвіду не закріпить навичок розповідати, оскільки на одному занятті зможуть розповідати не більше 8-10 дітей.
При систематичному проведенні всіх форм роботи діти до 6-7 років навчаються зв’язно, логічно розповідати, в зрозумілій формі передавати свої думки.
Список використаної літератури
- Михеева Є. І. «Розвиток мовлення дітей (раннього та дошкільного віку)» – М. Просвітництво, 2003р.
- Богуш А. М. «Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку» Київ. УЗМН, 1997р.
- Алексєєва М. М., Яшина В. І. «Методика розвитку мови і навчання рідної мови дошкільнят» М., Академія, 1998р.
- Ушинський К. Д. «Рідне слово» Твори К. «Радянська школа», 1955р.
- Богуш А. М. «Мова ваших дітей» К. «Радянська школа» 1989р.
- Богуш А. М. «Розвиток українського мовлення у дошкільників» Київ Освіта. 1991р.
