ХХІ століття ставить нові вимоги перед людством, окреслює нові тенденції, що впливають на всі сфери життєдіяльності людини і суспільства.
Ринок сьогодні є несумісним з тими настановами , орієнтаціями , способом життя , які були характерними для нас у недалекому минулому . Для нового життя потрібне нове мислення , нова культура діяльності й новий рівень освіченості .
Новизна визначається перш за все тим, що академічні знання стають менш головними показниками якості освіти, їм на зміну приходять такі показники, як стійкість мотивації пізнання, здатність до самоосвіти, усвідомлення необхідності освіти упродовж усього життя.
Як показують соціологічні дослідження , сьогодні далеко не кожний учень відповідає вимогам життя , вміє перебудовуватися, організовувати свою освіту , компетентність .
Школа не завжди справляється зі своєю соціалізуючою функцією – забезпечити підростаюче покоління засобами самовизначення в трудовому , соціальному , політичному й економічному житті .
Аналіз педагогічної практики свідчить про те , що методи шкільного навчання й виховання часто відзначаються авторитарністю і не забезпечують дитині свободи вибору діяльності . Багато дітей і підлітків пасивні , у них слабка мотивація до навчання , про що свідчать результати моніторингових досліджень.
Тим часом суспільство має потребу у високоосвічених , ініціативних і заповзятливих молодих людях , здатних творчо реформувати наше суспільство , збільшити інтелектуальний потенціал країни , відновити її духовну культуру .Тому випускники середньої школи повинні бути підготовленими до нових суспільних відносин , соціально захищеними , морально стійкими , соціально загартованими , підготовленими до зустрічі з труднощами в умовах конкурентної діяльності ; бути здоровими фізично і психічно. І ,головне , випускники повинні бути здатні до саморозвитку , до безупинного самовдосконалення .
Виконати такі задачі неможливо в рамках традиційної технології – педагогіки вимог ,заснованих на зовнішній мотивації діяльності учнів , на примушуванні. У новій технології ставка робиться на внутрішні особистісні фактори мотивації учнів , на властиві дітям природні потреби саморозвитку , прагнення до самовираження , самоствердження , самовизначення й самоврядування .
Ось чому важливо здійснювати самоосвіту учня , орієнтовану на відповідність динаміці дійсності . Про здатність до постійного оновлення знань , тобто « здатність до навчання упродовж усього життя «зазначається в Концепції 12- річної середньої загальноосвітньої школи ( 12, с.11). На формування в підростаючого покоління сучасного світогляду , розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання . самоосвіти й самореалізації особистості звертається увага і в Національній доктрині розвитку освіти ( 19, с.4)та державній програмі « Вчитель»( 10, с.2). Лише готуючи особистість , здатну до самоосвіти , сучасна школа може реалізувати модель випускника , спроможного до самостійного розв’язання власних та глобальних проблем , здатного до творчості , саморозвитку та самореалізації . Розширення кругозору , пошук нових знань , розвиток умінь самостійного здобуття інформації стали нагальною потребою сучасності .
Настав час пізнання самого себе й свого «я», можливостей для самовизначення та кращої самореалізації, саморозвитку, самовдосконалення, самоосвіти.
Щоб знайти відповіді на свої питання, учень навчається звертатися до самоосвіти, чому допомагає вчитель.
Завдання сучасної школи – перетворення учня із об’єкта освіти в суб’єкт, з того хто набуває знань, в того, хто формує самого себе.
Створення цілісної системи діяльності педагогів, батьків та учнів щодо формування самоосвітньої компетенції учнів як одного з основних чинників підвищення якості знань.