Опис педагогічного досвіду
з розв’язання проблеми
«Формування комунікативної компетентності
учнів початкових класів»
вчителя початколвих класів Лазуренко Т.В.
«Читання – це віконце,
через яке діти бачать,
пізнають світ і самих себе»
В.О.Сухомлинський
Навчити дітей добре читати – одне із найважливіших завдань школи.
В.О. Сухомлинський зазначив, що без високої культури читання немає ні школи, ні справжньої розумової праці, що погане читання – ніби брудне вікно, крізь яке нічого не видно.
Виробити в учнів уміння самостійно поповнювати свої знання можливо лише тоді, коли вчитель навчить кожного з них (навіть того, хто має уповільнене мислення, обмежені здібності) читати свідомо, швидко, правильно.
А коли зникне поскладове читання взагалі, помилки стануть одиничними, а темп читання наблизиться до темпу розмовної мови, тоді можна починати роботу над виразністю, що і є кінцевою метою навчання читати вголос.
Протягом першого року учні в основному навчаються читати вголос, свідомо, правильно, плавно, по складах переходячи в кінці року на читання цілими словами. Закладаються у цей час і початки виразного читання, особливо знайомого тексту.
Швидкість є однією з якостей читання, яка забезпечує усвідомлення тексту. Занадто швидке читання і занадто повільне читання заважає усвідомленню. При швидкому читанні мозок дитини не встигає схопити зміст у цілому. А повільне читання призводить до того, що учень забуває прочитане, не може усвідомити речення, весь текст, бо частини змісту випадають з його пам’яті.
Занадто швидке і повільне читання не дає можливості іншим учням стежити за читанням свого товариша, призводить до того, що клас в цілому по суті не працює.
У позакласний час з учнями організовую інсценізацію творів. Ця робота їм дуже подобається. Діти читають свої ролі, інколи майже в двічі швидше ніж твори в класі. При чому швидкість відповідає характеру персонажів, сприяє кращому усвідомленні твору в цілому.
Сформувати навички читання вголос допомагає система прийомів і вправ, що вдосконалюють здорове сприймання і вимову. Ці вправи спрямовані на розвиток зіркості до буквеного складу, слова тобто правильність читання, і на збільшення „поля читання”, тобто на розвиток його швидкості.
Для виховання зіркості добираю слова з читаного на уроці тексту й поняття з незначною відмінністю в буквеному складі. Учням пропоную прочитати ці слова і пояснити різницю в їх написанні і значенні.
Для розширення „поля читання”користуюся методом моментального зорового сприйняття, який, до того ж дає можливість поповнити лексичний запас дитини. Виготовляю картки зі словами різного буквеного складу, зображені друкованим шрифтом.
Наприклад:
І. Набори карток з односкладовими словами.
1. з двох літер: ау, уа, ои;
2. з трьох літер: мак, рак, лак;
3. з чотирьох букв зі збігом двох приголосних у кінці: вовк, банк;
4. з чотирьох букв зі збігом двох приголосних на початку: стіл, кран;
5. з п’яти букв зі збігом трьох приголосних на початку: стриж, згриз.
ІІ. Набори карток з двоскладовим словами.
ІІІ. Набори карток з трискладовими словами.
ІV. абір карток з багатоскладовими словами.
Кожну картку показую класу протягом 1 секунди. На вправу відводиться до 1 хв.: 10с. на читання 10 слів, а решту часу на перевірку прочитаного.
У багатьох дітей артикуляційний апарат нерозвинутий, говорять вони тихо, невиразно. Тому на кожному уроці вивчаю скоромовки. Скоромовки підбираю на кожну букву алфавіту.
Для вдосконалення вимови систематично практикую вправи з розвитку мовлення учнів. Погане мовлення породжує нерозбірливе читання, що знижує рівень розуміння прочитаного.
Практикую:
1. промовляння голосних у різних сполученнях:
і-й, е-і, а-е, и-у, і-а-е, и-е-і;
- голосних з приголосними: ри-ир, тр-три, тр-ра
- „біг по дорожці”: ши-ша-шо-шу-ше-ші; дже-джо;
2. вимови складів: пошепки-повільно-швидко: ла-ра-ру-ло, рі-ре-ли-лу, ре-лі-ри-ла; ри-ло-ра-лі;
Щоб підготувати молодших школярів до швидкого читання, необхідно практикувати вправи на збільшення „кута зору”. Для цього я заготовлюю плакати, або дошку на якій записую слова:
Автор
Атлас
Атом
Акробат
Апарат
Атлас
Атлет
Арешт
Атракціон
Автомобіль
Учням пропоную за 5-10с. прочитати мовчки слова не розбиваючи на склади, а миттєво пізнаючи їх. Діти мають навчатися читати згори вниз. Для цього учень спрямовує погляд не на окреме слово, а на весь рядок, розширивши поле зору, погляд ковзає по центру колонки, трохи коливаючись з одного боку в другий.
Періодично даю завдання: „хто найшвидше прочитає?”, „хто прочитає текст за 1 хв?”.
Навчаючи своїх вихованців читати, прагну досягти, щоб вони вправно володіли технікою, тобто читали вміру швидко і правильно.
2. Навчання правильного читання.
Правильним є таке читання, коли всі звуки, склади і слова вимовляються правильно, з відповідним наголосом. Наголос відіграє значну роль: він може спотворити весь зміст, зробити слово не зрозумілим або надати йому іншого змісту (брати і брати).
Учнів потрібно навчати правильно вимовляти слова тоді вони й читатимуть їх правильно. Тому я виписую слова, в яких учні можуть зробити помилки в наголосі. Добираю приказки, прислів’я, загадки, вірші з цими словами, вивчаю їх з дітьми у добукварний і букварний періоди. На всіх уроках завжди виправляю учнів, якщо вони не правильно вимовляють слова. Систематична робота над наголосом сприяє виправлення усної мови учнів та набуттю навички правильного читання.
Неправильне читання не може бути свідомим і виразним. Тому на правильність читання потрібно звертати увагу в усіх класах. Вона є програмною вимогою. Тому в першому класі діти вчаться читати плавно по складах, з поступовим переходом на читання з цілими словами.
3. Усвідомлення прочитаного тексту.
Усвідомлення – основна якість читання. Свідоме читання у першому класі забезпечується встановленням асоціативного зв’язку слів та зв’язку слів з певними конкретними образами дійсності.
Інколи доводиться спостерігати, як першокласники, пройшовши читання того чи іншого тексту не можуть передати своїми словами зміст. Створюється враження, що діти нічого не розуміють. Насправді це не так! Якщо цих учнів попросити намалювати те, що вони запам’ятали з перечитаного, то у своєму малюнку вони відобразять зміст прочитаного тексту. У першокласників уміння малювати ще недосконалі, але діти залюбки беруться до нього, охоче відтворюють читане, розповідають зміст своїх малюнків. Вони начебто бачать зміст прочитаного, а тому краще розуміють його, запам’ятовують.
Якщо мовчання учня сприймати за нерозуміння читаного тексту і не допомогти йому розвивати мову, то цей учень може постійно перебувати в числі невстигаючих. Тому учневі щоразу потрібно вказувати на недоліки в його малюнку шляхом порівняння з роботами інших дітей, у процесі бесід, заохочень. Для слабких учнів малювання до тексту взагалі необхідне. Ці учні не можуть одразу зробити висновок, спіймати головне. Тому спочатку їм потрібно читати текст 5-6 разів, окрім цього в перші дні – ставити додаткові запитання, наприклад:про що говориться у вірші? Скільки предметів в ньому описує автор? Які з них головні? Чого не вистачає у твоєму малюнку?
Отже, малювання ілюстрацій до тексту – ефективний і необхідний прийом у роботі з першокласниками. Якщо протягом місяця проводити подібну роботу, це позитивно вплине на засвоєння програмового матеріалу не тільки з читання, але й з інших предметів.
4. Виразність читання.
Щоб читати виразно, учні мають навчатися аналізувати твір, визначити емоційний настрій твору, героїв, автора; уявляти описані картини розуміти їх зміст, мати про них свою думку тощо; користуватися інтонаційними засобами виразності.
На основі інтонаційних схем речень можна навчити дітей дотримуватись пауз.
, – „один”
; – : – „один, два”
. ! ? – „один, два, три”.
Перед абзацом – „один, два, три, чотири”.
Після заголовка – „один, два, три, чотири, п’ять”.
З метою підготовки до виразного читання використовую такі вправи.
Ø Прочитай речення з різною інтонацією.
Ø Прочитай речення з різною силою голосу.
Ø Прочитай речення з різною швидкістю.
Ø Перестав слова в реченні.
Ø Заміни одне слово.
Ø Прочитай, змінюючи логічні наголоси.
Ø Визнач загальний настрій твору.
Ø Зроби інтонаційний малюнок речення (визнач тон, темп читання, паузи, логічні наголоси).
Для полегшення роботи над виразністю читання учням пропоную пам’ятку „читай виразно”.
Неабиякий вплив на вдосконалення читацьких навичок мають такі види роботи, як читання в особах, інсценування творів, добір слів, що римуються, відгадування загадок у риму, доповнення рими у віршах, дописування віршів, казок.
Робота з художнім текстом на уроці – це зустріч із прекрасним, пошуки та відкриття, спілкування дітей з учителем та автором. Лише такий підхід методики уроку можна вважати сучасним.
А завдання вчителя початкових класів, на мою думку, – виховати в учнів естетичне сприймання художніх творів, допомогти їм усвідомити моральну красу персонажів. Успішно вирішити їх можна за умови добре спланованих уроків.
Пригадаємо, як опрацьовуємо на уроці новий текст. Учитель робить невеличке вступне слово, пояснює значення окремих слів із тексту і читає . Потім він ставить кілька запитань для перевірки розуміння, а далі текст починають читати школярі. Для цього є різні способи читання. Та всі вони об’єднані важливою ознакою - йдеться про читання вголос тексту, з яким учні вже ознайомлені попереднім слуханням.
Добре це чи погано? Чи складно дітям працювати за такої умови? Мабуть так. Досить великий (більший за 3-4 речення текст) важко запам’ятати під час слухання. Тому учень мусить вдивлятись у букви, складати з них слова, із слів - речення, об’єднувати відповідною інтонацією речення в тексті.
Зважаючи на великі "технічні" труднощі, що стоять перед читачем - початківцем, вчитель, по суті перебрав на себе проблему першого ознайомлення з текстом. Це нормально для перших кроків формування навички читання. Але не для наступних.
Дитину, що вже навчилася складати з літер слова, а з них - речення, потрібно вести далі. І перш за все - вчити мовчки читати будь-який текст. Вже з перших кроків навчання школярі мають усвідомити, що читати - означає думати, намагатися зрозуміти написане. Треба прагнути усвідомити матеріал. Інакше читання перестає бути читанням у повному розумінні цього слова.
А це можливо лише в тому випадку, коли в учнів буде сформована висока техніка читання. Як не парадоксально, але факт, що розвиток в учнів артикуляції за голосного читання стає потім гальмівним фактором. Адже людині в своєму житті частіше доводиться читати мовчки, ніж уголос. Отже, тому й такою важливою є проблема формування в учнів техніки мовчазного читання.
Над цим багато працюють зарубіжні педагоги. Зокрема, американські вчені, які надають перевагу читанню мовчки. Бруке навіть зробив висновок, що читання вголос не те, що не допомагає, а навіть заважає читанню мовчки. Тому він і радить цілу систему вправ для розвитку техніки мовчазного читання. Всі ці вправи побудовані на принципі тестів: учням дають певне завдання і певний час, щоб виконати його.
У своїй роботі використовую всі види вправ, ним запропоновані.
Перша вправа.
Учням даю запитання, книжний текст, що в ньому є, відповідають на них і пропонують знайти відповіді на запитання, що їх зачитує учитель по черзі.
Друга вправа.
Учням даю текст, поділений на частини, причому кожний абзац поділений на окремі речення. Кожне речення має свою чергу, занотовану цифрою, але всі вони розташовані неправильно. Завдання в тому, щоб учень за правильною чергою розташував думки автора, ставлячи відповідно цифри на початку кожного речення.
Наприклад, легенда "Про Богдана Хмельницького"
1.Кожного разу чують вони, що коло ганку плаче дитина.
2. В селі Суботові жили дід та баба.
3. Вони вибігли швиденько і побачили немовля.
4. Дітей у них не було.
5. Лежить під хмелем, що оповив ганок.
Третя вправа.
Учні дістають текс оповідання з пропущеними словами, надрукованими на початку цього оповідання. Учень повинен заповнити пропуски.
Наприклад.
(Садок, двора, садку, платок, живуть, ради, сніжок).
Наталя Забіла "Ведмедикова хатка".
Під час навчання учні 2 класу оволодівають двома видами читання – вголос і мовчки. Читання вголос – це чітке, плавне, безпомилкове, достатньо виразне читання цілими словами у відповідному темпі. Читання мовчки – читання "очима”, без зовнішніх мовленнєвих рухів, характеризується активізацією процесів розуміння, запам’ятовування і засвоєння прочитаного, а також зростання темпу, порівняно з читанням уголос.
Основна увага зосереджується на інтенсивному формуванні якостей читання вголос. Паралельно з цим в учнів формуються уміння слухати, сприймати й розуміти зв’язне усне й писемне мовлення.
Читання – слухання художнього твору з наступним його аналізом. Навчаю учнів під час слухання визначати, про що цей твір, чим цікава тема, хто його герої, відчувати загальну емоційну спрямованість. Для цього проводжу підготовчу роботу, формулюю конкретні завдання перед читанням, організовую читання – передбачення за заголовком, заголовком і опорними словами, виписаними з тексту (ілюстраціями, закінченням, прислів’ями, запитаннями). У ході аналізу перечитую учням найяскравіші частини тексту, організовую спілкування з твором, його автором – це спільне переживання, відчуття дитиною ставлення вчителя до прочитаного, збагачення емоційно-естетичного досвіду. Дітям важко перекласти на мову, що їх вразило, сколихнуло почуття. Тому виховання і навчання на уроці читання повинно включати обмін духовними цінностями на рівні особистісного спілкування вчителя і учнів, учня з учнем. Урок читання наповнюється думками і почуттями. Через аналіз твору вчитель веде дитину від підсвідомого розуміння до усвідомленого відкриття морально-естетичних цінностей твору;
Читання-аналіз – читання тексту учнями "від слова до слова” з намаганням не лише зрозуміти зміст, а відчути красу художнього слова, його найтонші відтінки; жити життям героїв твору, поділяти з ними їхні мрії, радощі, смуток;
Читання слідкуючи.
Цей вид читання розвиває в учнів зорово- слухове сприйняття;
- читання-передбачення (на етапі "в ході читання” твору). Перед читанням кожного абзацу (частини) пропоную дітям уявити, поміркувати, відчути, "почути”, "побачити”, бути спостережливими, пам’ятати хід розвитку подій;
- читання-порівняння. Під час читання діти пригадують подібний твір, знаходять його в читанці, перечитують, вибирають художні засоби, порівнюють;
- індивідуальне читання мовчки. В ході такого читання розвивається зорове, емоційне сприйняття, усвідомлення змісту, запам’ятовування; формується вміння співвідносити швидкість читання з усвідомленням, уявленням описаних картин. Ефективним прийомом є осмислювання запитань, заздалегідь записаних вчителем на дошці, підготовка до вибіркового читання під час відповіді на кожне з них
пошукове читання (пошук слів, виразів, думок, слів-характеристик і т. інш.)
2. Правильність читання.
Введення спеціальних вправ для розвитку чіткої вимови, точності і швидкості зорового сприймання, увага до слова і його частин.
Навчання правильної вимови слів (за нормами орфоепії ) та правильного їх наголошування під час читання. Вправи виконуються паралельно з роботою над текстом до його читання, після читання.
Вправи для розвитку чіткої вимови
а) робота із скоромовками;
Босий хлопець сіно косить,
Роса росить ноги босі.
У маленької Сані перекинулись сани,
Тепер у Сані нові сани.
Ішов індик з індичкою,
Ішов понад водичкою,
А за ними – індичатка...
Починаймо все спочатку:
Ішов індик з індичкою...
б) скоромовки - спотиканки;
Зуби
У сестрички Люби
випадають зуби.
І говорить Люба:
- Я тепер бежжуба
в) чистомовки;
Лі-лі-лі – відлетіли журавлі,
Ли-ли-ли –дні осіннії прийшли,
Ли-ли-ли –дні осіннії прийшли,
Ло-ло-ло – вже все снігом замело,
Ни-ни-ни – будем ждати ми весни.
г) читання слів за короткий час (0,5сек).
Читаючи на час групу слів, учні запам’ятовують і відтворюють без помилок 5 – 6 слів.
Пух каша щастя
Тік гора добро
Рак стіл честь
Кіт зубр розум
Мак ключ ніжність
Ніс поле відвага
Вдосконалення навичок правильного, свідомого, виразного, швидкого читання, творчі завдання сприяють не лише заохоченню до роботи з текстами, книгами, але й допомагають пізнавати великий і складний світ навколо себе маленькій людині, що прагне самоствердитися в ньому і виявити себе як особистість.
Сучасна школа — це школа швидкого і гнучкого реагування на стрімкі, динамічні, а інколи й драматичні зміни в суспільстві.
Сьогодні школа має допомогти дитині вижити в нестабільному суспільстві, виробити захисні механізми, навчити самостійно вирішувати життєві проблеми.
Формування компетентності учнів — найактуальніша проблема сучасної школи. Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя. Школа має стати не підготовчим етапом до життя, а самим життям; сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя гармонізації і гуманізації взаємин між учнями і педагогами, школою і родиною на основі ідеї самоцінності дитинства, діалогу, усвідомлення вибору особистістю життєвого шляху.
Основним завданням школи сьогодні є сформування у випускника якості конкурентноспроможного працівника на ринку праці.
Рада Європи визначила п'ять ключових видів компетенцій, якими має озброїти учнів оновлена школа — школа життєтворчості:
1. Політичні і соціальні.
2. Компетенції, пов'язані з життям у багатокультурному суспільстві.
3. Комунікативні.
4. Інформаційні.
5. Здатність учитися протягом усього життя.
Людині, яка прагне досягти успіху в сучасному світі, необхідно мати здатності:
- швидко діяти в нестандартних ситуаціях;
- учитися протягом усього життя;
- працювати в сучасних інформаційних системах;
- вступати в комунікацію.
Сучасна школа має зосередити зусилля на:
- • оволодінні учнями «мистецтвом жити», технологіями життєвого успіху, умінням жити і контактувати з людьми, аналізувати свою життєздатність;
- • розвитку вміння управляти собою, ставити мету, визначати сенс життя, уміння попереджувати і розв'язувати конфлікти;
- • здійсненні допомоги в самопізнанні;
• стимулюванні процесу духовного самовдосконалення, самовиховання; потреби допомагати іншим людям.
Компетентність — специфічна здатність, яка дає змогу активно розв'язувати проблеми, що виникають у реальних ситуаціях життя. Вона формується в процесі навчання і виховання не лише в школі, а й під впливом сім'ї, друзів, роботи, соціуму, культури тощо. Тому реалізація компетентнісного підходу залежить від освітньо-культурної ситуації, у якій живе і розвивається школяр.
У «Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти» (2008 р.) основними видами компетентностей, яких потребує сучасне життя, є:
- Ø соціальні;
- Ø полікультурні;
- Ø комунікативні;
- Ø інформаційні;
- Ø творчої діяльності;
- Ø саморозвитку та самоосвіти.
Початкова освіта як складова загальної середньої освіти спрямована на всебічний розвиток молодших школярів і повноцінне оволодіння ними всіма компонентами навчальної діяльності «через формування в учнів бажання і вміння вчитися, повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок, умінь і навичок здорового способу життя... Діти мають набути достатній особистий досвід культури спілкування і співпраці в різних видах діяльності, самовираження в творчих видах завдань» (Державний стандарт початкової загальної освіти).
Саме в початковій школі відбувається становлення основ життєвої компетентності особистості, базових життєвих компетенцій.
Можна визначити такі завдання, що стоять перед початковою школою в роботі над формуванням життєвих компетенцій:
- Ø діагностика особистості учня, виховного потенціалу та стосунків у його сім'ї;
- Ø адаптація учня до шкільного середовища, розвиток його позитивних якостей та корекція вад;
- Ø визначення компетенції індивідуальної навчально-виховної програми учня і концепції індивідуальної життєвої програми, здатностей і мотивів, перших життєвих задумів;
- Ø засвоєння учнями (самостійне, творче) основних елементарних шкільних знань, умінь, навичок.
Розвиток життєтворчої компетенції учня протягом його навчання в 1—4-х класах передбачає формування в нього здатностей планувати свій час, прогнозувати та діагностувати певні життєві ситуації, проектувати варіанти їхнього розв'язання. Основним елементом життєтворчої компетенції, який потрібно сформувати в цей період, є ціннісне ставлення дитини до власної життєдіяльності. Воно включає розуміння дитиною своїх учинків, їх впливу на її життя.
Умови набуття особистістю життєвої компетентності:
•нормальний психічний розвиток особистості;
•сприятливі соціальні умови;
•наявність спеціальних знань;
•життєвий досвід;
•здатність до життєтворчості.
Сучасна школа повинна не лише дати учням певний обсяг знань і вмінь, а й сформувати людину, здатну творчо мислити, приймати рішення, мати свою позицію, адаптуватися до умов життя, тобто бути людиною компетентною.
Саме в початковій школі відбувається становлення основ життєвої компетентності особистості, базових життєвих компетенцій.
Учні повинні набути таких умінь:
- організовувати й оцінювати власне навчання;
- презентувати власну думку й уважно ставитися до поглядів інших людей;
- досконало володіти рідною мовою;
- уміти виступати публічно;
- розв’язувати проблеми творчо;
- віднаходити інформацію з різних джерел;
- мислити критично і творчо.
Провідною ідеєю досвіду є створення умов для формування і розвитку комунікативної компетентності й творчих здібностей учнів.
Я переконана, що дитина має право бути співавтором уроку. Навчити дітей вільно висловлювати свої думки й відчуття (усно і письмово) можна лише тоді, якщо:
- постійно активізувати їх мислення;
- так організувати діяльність учнівського колективу, щоб він осмислено, творчо й активно пізнавав навчальний матеріал.
Я намагаюся перебувати в постійному пошуку форм і методів, які б допомагали школярам навчатись учитися, сприяли розвитку, самопізнанню, становленню дитини. Мої професійні вміння спрямовані не лише на контроль знань та вмінь школярів, а на діагностику їх діяльності й розвитку.
Максимально ефективною, на мою думку, є інтерактивна модель уроку, що дає змогу інтенсифікувати процес навчання, забезпечити особистісно орієнтований підхід, змоделювати життєві ситуації, створити атмосферу співпраці, творчих взаємин у навчанні. Робота з розв’язання проблеми дає змогу проводити нетрадиційні уроки (ділові ігри, творчі звіти, конкурси, міжпредметні уроки).
У своїй діяльності я намагаюсь застосовувати інформаційно-комунікативні технології, пропоную учням питання, які заставляють їх думати, творити, дозволяю їм вирішувати проблемні ситуації.
Діагностика,
Починати роботу з формування в учнів життєвої компетентності варто з діагностування.
- Діагностичні вправи спрямовані на відстеження педагогом рівня особистісного зростання дитини в усіх сферах життєдіяльності. їх можна використовувати у формі співбесід, самодіагностики тощо.
Наприклад.
Завдання 1
Сфера життєтворчості «Моя життєва програма». Напрямок «Мої життєві перспективи».
Запитання учням:
—Що таке доросла людина?
—Чи хочеш ти бути дорослою людиною? Чому?
Завдання 2.
Сфера життєтворчості «Я — людина». Напрямок «Я — особистість».
У кожної людини бувають випадки, коли вона опиняється в скрутному становищі і не знає, як їй діяти.
Запитання учням:
— А в тебе були такі випадки? Згадай та опиши їх.
— Чому іноді складно вибрати, який вчинок правильний?
Установка вихователя:
- віра в дитину;
- демократичність;
- підкреслювати краще;
- не принижувати гідність дитини;
- ситуація успіху.
Я.Корчак писав: «Все сучасне виховання, спрямоване на те, щоб дитина була зручною, послідовно, крок за кроком, прагне приспати, пригнітити, знищити усе, що є волею і свободою дитини, стійкістю п духу, силою її вимог. Ввічлива, слухняна, хороша, зручна, але й гадки не має про те, що стане безвольною і життєво безпорадною». Цей вислів має спонукати вчителів і вихователів переглянути підходи до роботи у формуванні життєвих компетентностей дитини.
Учитель має бути оптимістом в ставленні до дитини. Тому кожний день з дитиною йому необхідно починати радістю, закінчувати—миром.
Необхідно, щоб кожний етап уроку, форма і метод відповідали певній меті. Учні мають брати участь у мотивації навчальної діяльності.
Оскільки неуважність учителя до запитань учнів може стати наслідком зникнення в дитини запитань взагалі, викликати інфантилізм до життя. Тому вчителю слід працювати над розвитком мислення учнів, а не механічного запам'ятовування, давати відповіді на ті запитання, які дитина ставить, а не лише на ті, що записані в плані-конспекті уроку.
Для створення ситуації, що впливає на формування життєтворчості учня, я використовую:
- динамічний план уроку та його структуру, яка може змінюватись у процесі роботи;
- спецкурси «Учись учитися», «Розвивай здібності», «Позакласне читання та енциклопедична хвилина», «Логіка»;
- завдання логічного характеру на традиційних уроках;
- мотивацію навчання;
- спільне з учнями планування уроків, позаурочних заходів, проектів;
- проведення інтелектуальних ігор, свят, змагань, що вимагають від учасників не лише знання програмового матеріалу, а й вміння ним користуватися, шукати різні шляхи розв'язання поставленої проблеми.
Ефективними на уроках є такі види вправ: переказ прочитаного, стислий і поширений опис добре відомих предметів, продовження розповіді, поширення речень, словесне малювання картин, складання казок, невеличких оповідань, розповідей на вільну тему. Уроки націлені на те, щоб учні вміли оперувати здобутими знаннями, використовувати їх на різних рівнях власного життя.
Робота над проблемою дає можливість:
- підвищити якість засвоєння програмного матеріалу;
- використовувати нетрадиційні форми роботи, не як самоціль, а як спосіб досягнення навчальної мети уроку;
- використовувати такі методи навчання як метод проектів, діалог, створення проблемних ситуацій;
- використовувати рольові ігри;
- дає можливість дітям проявити свої здібності на уроці.
- створити на уроці атмосферу співпраці;
- підвищувати самостійність учнів.
Список використаної літератури.
1.Державний стандарт початкової загальноїосвіти.-К.:Початкова освіта, 2006, Закон України Про освіту».-К.: Генеза,1996
2.Ганна Коваль Уроки читання в початкових класах.-Тернопіль: Підручники і посібники, 2003
3.Саган О. Інтерактивні методи навчання як засіб формування навчальних умінь молодших школярів// Початкова школа. 2002.-№ 3
4. Початкова освіта. –К.: Шкільний світ, 2004 -№41, - с.8(16)
5. Початкове навчання та виховання. – Харків:Основа, 2005-№29-30, -с.38 (88)
6. Початкова освіта. –К.: Шкільний світ, 2003 - №46., освіта. –К.: Шкільний світ, 2003 - №46., освіта. –К.: Шкільний світ, 2003 - №46., освіта. –.: Шкільний світ, 2003 - №46.
