Вчительський Журнал он-лайн

Яцюк Антоніна Володимирівна.

Педагогічна наука довела і навчально-виховна практика високорозвинених країн світу переконливо показала, що найкраща, найраціональніша школа - своя, національна, де діти вчаться рідною мовою, якнайбільше дізнаються про свій народ, свято бережуть і примножують як національні, так і загальнолюдські духовні цінності.

Кожен конкретний народ продовжується у своїх дітях, втілює свій національний дух, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя.

Відродження національної школи немислиме без гармонії сімейно-шкільного виховання учнів, бо етнонаціональний аспект формування особистості найповніше виражається у сім’ї.

Використання досвіду, накопиченого попередніми поколіннями, допомагає мені впроваджувати в навчально-виховний процес все цінне з народної мудрості, активно залучати школярів до засвоєння спадщини свого народу. Адже дитина, позбавлена можливості спиратися на досвід людства не може розвиватись повноцінно.

Особливого значення ця проблема набуває в початкових класах. Адже добре відомо, що діти цього віку відзначаються підвищеною емоційністю, яскравим сприйняттям навколишнього, що створює сприятливі умови для залучення їх до вивчення історії народу. На заняттях з мови та позакласних заходах навчаю дітей любити рідну мову, рідне слово, прищеплюю дітям працьовитість, шанобливе ставлення до батька й матері, землі, хліба, слухати і чути голоси природи, збереження честі родини, піклування про молодших, хворих, калік, людей похилого віку, знедолених. «Не кривдь голиша, бо в голиша теж душа», - вчить народна мудрість.

На заняттях з читання, з громадянської освіти, вихованці дедалі глибше починають відчувати, що знання про рідний народ - це пізнання себе, свого родоводу, його культури, історії і тим самим глибоко усвідомлюють нерозривну єдність із попередніми поколіннями, усім народом, його духовним світом.