Великим Каменярем називають нащадки Івана Франка – письменника, що залишив велику літературну спадщину віршованих і прозових творів. Він щиро любив рідну землю. Україна, її природа,та люди живуть у його віршах, оповіданнях, повістях.
Нині не уявити українську, взагалі світову літературу без відомої книжки казок «Коли ще звірі говорили» чи поеми-казки «Лис Микита», без філософської поеми «Мойсей», без ліричної збірки-шедевру «Зів’яле листя» чи глибоко психологічної драми «Украдене щастя», без історико-героїчної повісті «Захар Беркут» чи високоінтелектуального роману «Перехресні стежки». Яку велику – передовсім просвітньо-виховну – місію виконують ці та інші Франкові твори!
Франків «огонь в одежі слова» беззавітно слугує нам і в радощах, і в горі. Він розриває лиховісні хмари і освітлює шлях українській Свободі. Його сміло можна назвати « каменярем української долі». Була б Україна надзвичайно бідна без духовної присутності Івана Франка.
Читати Франка – це вчитися одержимо любити Україну, багатостраждальний у віках її народ, учитися берегти і розвивати українську мову, культуру. Читати Франка – це пройматися долею свого народу. Нам же, нащадкам Івана Франка, хай буде за щастя кожна зустріч із безсмертними його творами, із величним його ім’ям.
Закликаючи задуматися над творчістю великого Каменяра, пройдімося і ми тими зеленими перехресними стежками Івана Франка, напиймось води з його криниці, погляньмо на прекрасні околиці Нагуєвич, вклонімося землі, що дала Україні і світові титана думки і праці, непохитного борця за свободу і щастя людства, вірного сина рідної землі.