Виховний захід

Свято мови

«Солов’їну, барвінкову,

колосисту — на віки

українську рідну мову

в дар дали мені батьки…»

Підготувала: Талаш Ніна Євгенівна

Свято мови Мета. Розширити і поглибити знання дітей про мову. Показати її багатство, мелодійність, красу. Розвивати виразне мовлення, уяву, мислення, образну пам'ять. Збагачувати словниковий запас. Виховувати любов до рідної мови, рідної землі, художнього слова, пісні, повагу до батьків.

(Клас святково прибраний. На дошці плакат «Свято мови», розвішані рушники, на столах розкладені українські вишиванки.)

Учитель. Шановні гості, друзі! Запрошуємо вас до нашої господи - на сіль, хліб, на щире слово, бесіду мудру, свято наше - торжество рідної мови. Українська мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна. Наша мова прекрасна, барвиста, наче дощова веселка .

Учень.

Раді ми вас привітати,

Бо у нас сьогодні свято –

Будем нашу рідну мову шанувати.

Учениця

Ми малі, та всі ми друзі,

Ми одна родина,

А найбільша наша мати Рідна Україна.

Учень.

Україна - рідний край

Поле, річка, синій гай.

Любо стежкою іти.

Тут живемо я і ти,

Учениця

Моє коріння - рідний край,

Основа - пісня й вишитий рушник,

Джерельна мова, рідна світанкова

І в синім небі журавлиний крик…

Учитель. Наш рідний край - Україну не можна уявити без ніжної калини, вишитих рушників, без гарної української пісні. І зараз давайте заспіваємо пісню «Немає України без калини»

Немає України без калини,

Як і нема без пісні солов'я:

А ми - народ, зернина від зернини,

В біді і щасті - ми одна сім'я.

Немає України без тополі,

Як і нема без сонця сяйва дня.

Ти без коріння - перекотиполе,

А корінь там, де вся твоя рідня.

Без рушників немає України,

Як без любові і життя нема.

Душа без України - мов руїна,

пуста і мертва, холодно-німа.

Немає України без вербиці,

Без сивого Славутича-Дніпра.

Нап'юся живодайної водиці,

В ній зачерпну любові і добра.

Учитель Наша Україна стала рідною домівкою для людей різних національностей. Для кожного дорога його мова, а нам, українцям, найближча до серця українська. Вона нічим не гірша від італійської - така ж співуча, російської-така ж багата, білоруської - така ж мелодійна. Наша мова чудова, чи не так, діти?

Учениця.

Ой, яка чудова Українська мова

Де береться все це,

Звідкіля і як!

Є в ній ліс, лісочок,

Пуща, гай, діброва,

Бір, перелісок, чорноліс

Є іще й байрак.

І така ж розкішна і гнучка,

Як мрія.

Учитель. Мова! А що таке мова?

Діти. Слова. Звуки. Речення.

Учитель. А як складається наша мова?

Учень.

Ми щодня і щохвилини

Слово в'яжемо до слова,

Мов чудесні намистини

Так виходить наша мова.

Учитель. «Слово до слова - зложиться мова», - так говорить народ. А Тарас Григорович Шевченко ось як про неї сказав.

Учениця.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує...

Учитель. Не можна ходити на рідній землі, не зачаровуючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Мова - надбання предків, наше багатство, державна перлина. «У кого рідна мова, в того й душа здорова» - каже народне прислів’я. Саме завдяки мові ми можемо порозумітися, переказати свої почуття, переживання. За допомогою мови ми бережемо свою історію, передаємо нащадкам неоціненні скарби минулого і сучасного. Українська мова, якою ми зараз розмовляємо, розвивалась протягом багатьох століть.

Ми з вами одержали у спадок сучасну українську літературну мову - багату, розвинену, гнучку.

Учень.

Вивчайте, любіть свою мову,

Як світлу Вітчизну любіть,

Як стягів красу світанкову,

Як рідного неба блакить.

Ти постаєш в ясній обнові.

Як пісня, линеш, рідне слово,

Ти наше диво калинове,

Кохана, материнська мово!

Учитель. Любов до рідної мови починається ще з колиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні зачаровують усіх, хто їх чує, надзвичайною ласкою і простотою. У них мамина ласка і любов, світ добра, краси і справедливості, щира віра у магічну силу слова.

Учениця.

Мова рідна, слово рідне!

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько

Тільки камінь має.

Як ту мову міг забути,

Котрою учила

Нас всіх ненька говорити

Ненька наша мила.

Учень.

Це місячне сяйво і спів солов'я,

Півонії, мальви, жоржини.

Моря діамантів - це мова моя,

Це мова моєї Вкраїни.

Це матері мова. Я звуки твої

Люблю, наче очі дитини ...

О, мово чудова! Хто любить її,

Той любить свою Україну.

Учитель. «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь», закликає нас Кобзар. Ось ми і вчимося любити, шанувати мову свого народу. Де б ви не були - ніколи не забувайте той клаптик землі, де ви народилися і виросли, ту мову, якою вам співали колискову, якою ви вимовили перші свої слова.

А чи знаєте ви пісні українські?

Адже пісня - душа народу

Учні. Так, знаємо

Учениця.

Народна пісня - голос невсипущий,

Душі людської вічне відкриття.

Вона ніколи, як і хліб насущний

Не вийде з мови сущого життя.

Учитель. Українська народна пісня. Вона, як сльоза, очищає душу. Пісня, як свята молитва . Народна пісня цілюща, як материнське молоко. Бо живе у ній наш родовід, в ній живе наша прекрасна Україна. Кажуть, допоки живе мова, то до тих пір живе народ. Дякуючи пісні, ми можемо висловити свої почуття, радість і смуток, любов і гнів, пожартувати. Тож давайте заспіваємо.

Жартівлива українська народна пісня «Грицю, Грицю...»

Грицю. Грицю, до роботи - В Гриця порвані чоботи.

Грицю. Грицю, до телят - В Гриця ніженьки болять.

Грицю. Грицю, молотити -

Гриць н Грицю. Грицю, нездужає робити.

Грицю. Грицю, врубай дров - Кахи, кахи - не здоров.

Грицю. Грицю, роби хлів - Кахи, кахи - щось охрип.

Грицю. Грицю, до Ганнусі - Зараз, зараз, приберуся.

Учениця.

Хай буде щасливою Вільная днина,

Хай буде веселою Україна,

Хай сонце світить людям весняне,

Хай крига зимою в серцях розтане.

Ведучий. Сьогодні свято. А воно має бути радісним, веселим.. Наш народ дуже любить жарти. Тож і ми давайте пожартуємо.

Співаночки

На березовій галявині

Розгулятись саме час

Ми приспівки-веселинки

підготовили для вас.

Посилала мене мати

Заганяти гусака .

А я вийшла за ворота

І давай-но гопака

Якби снігу та дощу,

То зварила б я борщу,

якби трохи простокваші,

то зварила б горщик каші.

Я сама розфарбувала

В синій колір покривало.

Рижий кіт під ним поспав –

Полосатим тигром став.

Цілий день цукерки хрума

Неслухнянтй наш Івась

Про цибулю як подума –

Сльози котяться ураз.

Сів хлопчина на стовпець –

Ось і співанкам кінець.

Ми попросим усіх вас –

Похваліть тепер ви нас.

Народні оповідки-жарти Таємниця

Їде дядько на возі, назустріч йому кум.

- Що везеш куме?

Кум устав із воза, підійшов і каже на вухо:

- Овес.

-А чому так по секрету говориш?

-Щоб кобила не почула.

Досадив

Їхав раз дядько слабенькою конячкою, а вона і пристала. Так він сам запрягся, а конячку прив'язав до воза та каже:

-От бачиш, конячко, не схотіла їхати, так іди пішки!

Учитель. Народна мова - безмежний океан. Це і дума, поема, казка, легенда, переказ, приказка, прислів'я. Немає у світі людини, яка б не любила казок, або хоча б не чула їх. А ви любите казки? Тоді давайте пограємо у гру. Я зачитаю уривок із казки, а ви всі (діти,) відгадайте, з якої це казки.

1. Кличе дочка собачку Хвінку:

- Ходи, Хвіночко, не лежи ...

2. Котику мій,

Мій братику!

Несе мене лиска За кленові ліси,

За крутії гори,,

За бистрії води...

3. Гуси-гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та понесіть до батечка,

До рідної матінки.

4. Пішла баба до воза, глянула: нема на возі ні коміра, ні риби.

5. «Я, вовчик-братик. Пустіть і мене до себе жити». - Вліз і той ...

6. Плодів, що я здобув, не видно, бо вони в серці й розумі моєму.

7. Вона зняла з ніг матусі взуття й принесла їй води у мисці - помити ноги.

8. Зварила молочний кисіль, та й розмазала тоненько по дну тарілки ...

- А тепер відгадайте загадку.

Хто вас, діти, щиро любить,

Хто ласкаво вас голубить,

Не стуля вночі очей,

Дбає все про вас, дітей?

(Мама дорогенька)

- Подумайте і скажіть, яка ваша мама.

(Конкурс добирання лагідних слів-прикметників до слова мама»).

КОНКУРС - Скласти прислів'я за складами і цифрами-підказками.

(Добре тому жити, хто вміє говорити.)

Учитель. Жила собі маленька дівчинка, яка дуже сумувала, а коли прийшли до неї подруги, то розвеселили її, Як же їі звали? Відгадайте. «Подоляночка»

(Дівчатка ідуть по колу і співають пісеньку «Подоляночка»).

Десь тут була подоляночка,

Десь тут була молодесенька,

Тут вона сіла, тут вона впала,

До землі припала, личко не вмивала,

7 літ не вмивалась, бо води не мала.

Ой устань, устань , подоляночко,

Ой устань, устань молодесенька.

Вмий своє личко, личко біленьке,

Біжи до Дунаю, бери молоденьку,

Бери ту, що скраю.

Учитель. Наша мова, як і будь-яка інша, легко, без зусиль сама до рук не дається. Але вона - наш вірний друг і помічник протягом усього життя. Багатство мови зберігається у незліченній кількості чудових українських пісень, у думах, казках, у творах письменників, у живій розмовній мові. Наше завдання - берегти цей неоціненний дар, примножувати його, не засмічувати чужими і грубими словами.

Учень.

Одна Батьківщина, і двох не буває.

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той долі не знайде в житті.

Чи можна забути ту пісню, що мати

Співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись протоптав?

Учениця,

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні Співають в садах солов'ї.

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий води,

Без рідної мови, без пісні, без мами

Збідніє, збідніє земля назавжди.

А зараз давайте заспіваємо Пісню «Край калини»

Край калини, м'яти край,

Чебрецю та жита,

Стрічкою цвіте твій гай,

Як віночок витий.

А пшениці вії вмить

Вітер підіймає,

Степ в ромашках мирно спить,

травами співає,

Нам калини світлий шлях

Мрії готували,

щоб пісні цвіли в очах

та в серцях лунали.

Учитель. Діти, придивіться уважно, які чудові вишиванки ми зібрали. Це роботи ваших мам, бабусь та вас самих.

Виряджаючи сина у дорогу, за українським звичаєм, мама дарувала вишиваний рушник, який повинен вберегти його від лиха та біди. Немає в селі жодної оселі, де б не було вишитого рушника. А ще існує давня традиція: гостям на рушнику підносять хліб, як символ гостинності нашого народу.

Діти, а що ви знаєте про коровай, яким вітають дорогих гостей

Учень.

Він шишкатий і рум'яний,

Ліг на чистий рушничок,

А на тому короваї Солі білої дрібок.

Учениця.

І калини грона повні

Червоніють для прикрас ...

- Короваю, гість шановний,

- Звідкіля прийшов до нас?

Учень.

Коровай прийшов із поля.

Пахне сонечком він красним І промінням теплим, ясним.

Учениця,

Пахне полем, колосками Цей хороший коровай,

В ньому праця тата й мами,

Що збирали урожай...

Учень.

Сійся, родися, жито-пшениця Щоб був хліб на столі І щоб цвіли, як квіти,

Гарні українські діти.

Учитель. Наше свято наближається до кінця. Ми дуже раді і щасливі, що сьогоднішнє свято заронило у наші серця ще одну краплинку любові до рідної мови, до України, до родини, до всього українського народу.

Багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю. Ви з кожним роком будете глибше пізнавати її скарби.

Учи, дитино, рідну мову,

Гордися нею і лелій,

А зрадити голубоньку чудову

Ти навіть в думці не посмій.

Молися нею юними устами

Вона твоя, як серце і душа.

Вона від прадіда, від тата і від мами,

Вона - Шевченкова, Франкова, Куліша.

Люби її, як матінку й природу,

Горнись до неї - ти ж бо її син!

Вона - безсмертя рідного народу,

Могутній, вічній України дзвін.

Висновок. То як, діти, нам треба ставитись до рідної мови?