Cценарій виховного заходу «Партизанські стежини рідного краю»
Ведучий 1 1 вересня 1939 року фашистська Німеччина розпочала Другу Світову війну, що по руйнуваннях і людських жертвах значно перевищила Першу Світову війну. Удару військ фашистської коаліції піддався і Радянський Союз, у тому числі й Україна.
Однією з найважливіших складових боротьби з загарбниками був партизанський рух.
Ведучий 2 Найбільш активною формою всенародної боротьби в тилу ворога були збройні дії партизанських формувань і підпільних організацій в містах і селах.
Ведучий 1 На виробництво партизанського озброєння і спорядження восени 1941 р. переключився ряд підприємств Харкова, була створена спеціальна лабораторія по розробці і виготовленню різних систем і ручних гранат, виготовлялися портативні короткохвильові радіостанції.
Військові ради фронтів і армій, що діяли на Україні, установлювали безпосередні зв'язки з партизанськими загонами і диверсійними групами прифронтових районів, допомагали їм зброєю і спорядженням.
Перегляд уривку документального фільму про боротьбу партизан.
Ведучий 2 Тимчасова окупація Вінниччини фашистськими загарбниками продовжувалась 2 роки і 8 місяців, протягом яких на території області діяв жорстокий фашистський режим. Територію області було розділено на 2 частини: північна увійшла до німецької зони окупації, а південна - до румунської, так званої Трансністрії.
Ведучий 1 Окупаційний режим, встановлений на Внниччині, як і по всій Україні, був спрямований на колонізацію, нещадне економічне пограбування, ліквідацію державності і культури, а отже, на повне онімечування та румунізацію місцевого населення.
Ведучий 2 Історія не знає більш звірячих злочинів, ніж ті, які здійснили на нашій землі окупанти. Зловісна мережа концтаборів, в’язниць і гетто, масове знищення мирних жителів, поїзди з невільниками — ось прикмети “нового ладу”.
На фоні “Реквієму” учень читає сумну статистику:
За офіційними даними під час окупації розстріляно та замучено більше 200 000 вінничан. Так 19 вересня 1941 року гітлерівці під час масової облави схопили і розстріляли в П’ятничанському лісі більше 10 000 жителів, 16 квітня 1942 року така ж облава закінчилась розстрілом 15 000 громадян. Для вирішення так званого “єврейського питання” в області було створено 125 гетто, 6 таборів примусової праці, 18 таборів для військовополонених, де було знищено майже 46 000 солдатів і офіцерів Червоної армії. Окупанти жорстоко мстилися місцевому населенню за непокору “новій владі”, за співчуття і допомогу партизанам і підпільникам. Трагічну долю білоруської Хатині і українських Кортелісів поділили 19 сіл області, а ще 150 сіл були знищені частково.
На примусові роботи до Німеччини було схоплено і вивезено понад 74 тисячі хлопців і дівчат.
Ведучий 1 Жорстокий окупаційний режим викликав активний спротив місцевого населення. Одну з перших і найбільш дієвих організацій у Вінниці очолив І. В. Бевз. ЇЇ центром стала міська бібліотека ім. Крупської на Депутатській вулиці. На початок 1942 року організація об’єднала 17 груп.
Розповідь учня про Бевза Івана Васильовича.
Б ЕВЗ Іван Васильович - активний учасник партійного підпілля і партизанської боротьби на Україні, керівник Вінницької міської підпільної партійної організації. Народився 30 серпня 1903 року в місті Темрюк Краснодарського краю в сім'ї рибалки. Російський. Член ВКП (б) з 1928 року. Разом з матір'ю наймитував на тютюнових плантаціях і одночасно навчався в початковому двухклассном училище. У 1919 році добровільно вступив до лав Червоної Армії. Учасник Громадянської війни. Брав участь в боях проти денікінців і врангелівців. Після демобелізаціі, Іван Бевз в 1927-29 роках спрямований на комсомольську роботу в місто Жмеринка. У 1929-37 роках - на партійній роботі в місті Вінниці та Могилеві-Подільському, обирається членом міськкому партії і депутатом міської Ради. З 1937 року і до початку Великої Вітчизняної війни працював директором Вінницького драматичного театру, а потім директором міської бібліотеки. У першій половині липня 1941 І.В.Бевз рішенням Вінницького обкому КП (б) У був затверджений керівником підпільної партійної організації в місті Вінниці. 19 липня 1941 німецько-фашистські війська захопили Вінницю. Базою для підпільної діяльності І.В. Бевза стала міська бібліотека імені Н.К. Крупської на Депутатської вулиці, де працювали перевірені, надійні люди. З деякими з них І.В. Бевз відверто говорив ще до окупації, а вже через місяць після окупації міста весь персонал бібліотеки активно виконував його завдання, поступово залучаючи до підпільної роботи нових людей. Підпільники дістали радіоприймач і друкарську машинку, на якій друкували повідомлення Радінформбюро, листівки, і поширювали їх серед населення. До кінця 1941 року були створені підпільні групи на швейній фабриці, м'ясокомбінаті, водоканалі, залізничної станції. Підпільна партійна організація на чолі з І.В. Бевзом керувала не тільки підпільними групами в місті Вінниці, а й підтримувала зв'язок з цілим рядом населених пунктів Немирівського, Турбівського, Погребищенського, Козятинського, Гайсинського і Дашевського районів Вінницької області. Для керівництва цими підпільними групами був створений підпільний центр на чолі з І.В. Бевзом, що об'єднав на початку 1942 року 17 груп, які налічували понад 300 підпільників. Підпільна партійна організація Вінниці проводила велику політичну та агітаційну роботу серед населення, спрямовану на зрив дій окупантів. Основними формами антифашистської діяльності підпільників були виготовлення та розповсюдження листівок. 23 лютого 1942 І.В. Бевз записав текст переданого по радіо наказу Верховного Головнокомандуючого, а працівники бібліотеки надрукували 150 примірників листівок і розклеїли їх по місту. Підпільники розповсюджували листівки також і серед селян навколишніх сіл, закликаючи їх до саботажу сільськогосподарських робіт, зриву заготівель продуктів. У листівках вони вдало використовували дотепні народні прислів'я і частівки. У 1942 році вінницькі підпільники за вказівкою партійного центру спалили склад м'ясокомбінату, де зберігалося 100 тонн продовольства для німецької армії. Вони ж організували масову втечу військовополонених з таборів і переправу їх у партизанські загони, вивели з ладу ряд підприємств, які окупанти хотіли використовувати для своїх потреб.
У липні 1942 року І.В. Бевз разом з групою товаришів був арештований фашистами і 13 січня 1943 розстріляний ... Але зі смертю бойових друзів не загинуло їх справедливу справу боротьби з окупантами.
Його справу продовжила відважна комсомолка-підпільниця Ляля Ратушна ... У Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року за видатні заслуги, мужність, героїзм, проявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у період Великої Вітчизняної війни керівнику Вінницької міської підпільної організації Бевзу Івану Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна, медаллю. У місті Вінниці встановлено бюст Героя; на будинку, в якому перебував штаб Вінницької підпільної комуністичної організації, якою керував І. В. Бевз - меморіальна дошка. Його ім'ям названо вулиці в Вінниці і Темрюці Краснодарського краю.
Учениця розповідає з про підпільницю Лялю Ратушну.
Народилася в 1921 р. у смт. Тиврів. Українка. Член ВЛКСМ із 1937 р. Училася на механіко-математичному факультеті Московського державного університету.
Учасниця Другої Світової війни з 1941 року, санінструктор. Воювала в 8-й Краснопресненській дивізії Московського ополчення. Потрапила в полон, у листопаді 1941 втекла і близько місяця пішки добиралася до рідного міста. У січні 1942 року приєдналася до вінницького підпілля. Уже весною 1942 року підпільники здійснили декілька досить вдалих операцій.
Організували одночасно втечу 26 військовополонених з м’ясокомбінату, вивели з ладу станції водопостачання, спалили продовольчі склади і млин, був убитий офіцер СС і поранено гебіткомісара Нольтинга, відправили партизанам 570 гвинтівок, 3 кулемети, 82 автомати, звільнили з концтаборів 1000 військовополонених. Велика роль у цій боротьбі належала групі: Бевз—Любимов—Войцехівський—Ратушна. Група працювала в центрі міста. Ратушна зв’язалась з підпільниками через шкільного товариша І. Войцехівського. як відмінна креслярка, вона отримала завдання копіювати
бланки і печатки, що були потрібні для звільнення людей, яких мали вивезти до Німеччини, та організації втеч військовополонених.
17 липня 1942 року, під час одного з важких моментів в житті вінницького підпілля (низка арештів і розстрілів), була схоплена німцями. Знаходилася в Гестапо, винесла суворі допити і була другий раз відправлена до концентраційного табору. Вдалося звільнитися за допомогою підкупу вінницького німецького чиновника в квітні 1943 року. У переддень відвоювання Радянською Армією Вінниці, 19 березня 1944 року, підла рука зрадника обірвала її життя. Похована біля Вічного вогню в сквері ім.
Н. Козицького в центрі м. Вінниці.
За видатні заслуги, мужність і героїзм, виявлені в боротьбі проти німецьких окупантів у період Другої Світової війни Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1965 року зв'язковій Вінницької міської підпільної партійної організації Ратушній Ларисі Степанівні посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Біля вінницького міського Палацу молоді установлене погруддя Героїні, Палац носить її ім'я. Ім'ям Лялі названа вулиця міста і катер на Південному Бузі.
Пісня про партизан у виконанні учнів 7 класу.
У блакитнім небі, в золотій імлі
Партизанська слава лине по землі.
Де дуби столітні вітами гудуть
Про бійців відважних пам’ять бережуть.
І старі і молоді й зовсім юні
Не скорились ворогам у поклоні,
Стали мужньо до борні з супостатом
Воювати разом йшли син із татом.
З них ніхто не думав за власне життя.
Кожен бив фашистів ради майбуття.
Не боялись смерті, не боялись ран.
Перемогу ближчав кожен партизан.
І старі і молоді й зовсім юні
Не скорились ворогам у поклоні,
Стали мужньо до борні з супостатом
Воювати разом йшли син із татом.
Ведучий 2. Підпільники, яких за неповними даними налічувалося понад 220 тисяч чоловік, збирали і передавали розвідувальну інформацію, брали участь в диверсіях, виводили з ладу обладнання, інформували населення про дії радянських військ.
Ведучий 1 Широкі верстви населення брали участь у зриві економічних, політичних та військових планів і заходів фашистських загарбників. Опір здійснювався на всій окупованій території і був нищівним для загарбників. Але були у партизан і хвилини відпочинку, і щасливі миттєвості, коли прилітав літак із «Великої землі» з подарунками, зброєю, медикаментами і іноді з нагородами.
Танець “Смуглянка” у виконанні учнів школи
Ведучий 2 За роки Великої Вітчизняної війни на Вінниччині діяло 6 партизанських з'єднань, 10 загонів, 17 окремих партизанських груп загальною чисельністю 19 тисяч чоловік. Вони знищили 24 тисячі окупантів, пустили під укіс 265 ешелонів ворога, знищили велику кількість ворожої техніки
Ведучий 1 В нашому районі діяв партизанський загін ім.. Молотова під командуванням Михайла Федоровича Підгаєцького.
Учень читає повідомлення про М.Ф. Підгаєцького
Підгаєцький Михайло Федорович народився в 1906 роц в с. Тартаку Чечельницького району. Був зразковис учнем, ініціатором багатьох добрих справ, умілим організатором. В передвоєнні роки працював секретарем Комсомольського РК КП (б)У. На початку 1942 року за завданням ЦК КП (б)У Підгаєцький прибув у Чечельницький район для налагодження зв’язків із патріотами Піщанського, Крижопільського, Ободівського районів.
Під його керівництвом було створено підпільно-диверсійнй групи, встановлено зв’язки з підпіллям м. Кодими Одеської області і Кам’янського району Молдавської РСР. Він увійшов в склад підпільного парткому, який готував збройну боротьбу з окупантами.
У лютому 1943 року Михайло Федорович прибув до Піщанського району за завданням ЦК КП (б)У. Він оселився на квартирі у робітника Піщанської лісодільниці Е.Ф. Тулубінського. Згодом ця квартира стала штабом партизанської боротьби. У червні 1943 р. Підпільні групи під керівництвом М.Ф. Підгаєцького було об’єднано в партизанський загін ім. Молотова, що нараховував 37 бійців. Про діяльність партизанського загону розповідають сторінки книги Д.Т. Бурченка “Рейд до Південного Бугу”
З нашого села в партизани пішло два брати Українець Арсеній Володимирович і Українець Володимир Володимирович. Детальніше нам розповість про партизана Асенія Володимировича його внучка Стафійчук Ольга Іванівна, котра прийшла на нашу зустріч і принесла родинні фотодокументи.
Розповідь про Арсенія Володимировича Українця.
Читання уривків з книжки «Рейд до Південного Бугу» про діяльність партизанського загону М.Ф. Підгаєцького. Демонстрація матеріалів папки про нашого земляка А.В. Українця.
Ведучий 1 Після невдалої військової операції під час нерівного бою партизанський загін було знищено фашистами, а командира поранено. Наші односельчани віднесли пораненого командира у сусіднє село Ставки до садиби фельдшера. Але той зрадив партизан, викликав фашистів і видав Підгаєцького. У Піщанці фашисти люто катували командира, а потім повісили.
Ведучий 2 Одного з братів Українців ворожа куля догнала, коли вони відступали, а Арсеній Володимирович дожив до наших днів. Про нього написана книжка і учні шанують пам’ять у своїх серцях.
Вірш Дмитра Білоуса “Кожному своє” читає учень 8 класу.
Думав Гітлер — в сорок першім
“У Москві війну завершим”.
Гнав попихачів на схід
В завойовницький похід.
Галасує хижа зграя:
“Фюрер все передбачає:
Знає він коли і де,
Що кому перепаде_
кому пироги й млинці,
кому гулі і синці”.
Але військо наше красне
Б’є фашиста, аж гуде!
Всім забродам стало ясно,
Що кому перепаде.
У Адольфа з рота піна.
Виє вдень він і вночі...
Ми ж увійдем до Берліна -
В нас від нього є ключі.
Організатор: І як підсумок сьогоднішнього виховного заходу ми можемо сказати, що ключем від Берліна став саможертовний подвиг наших народів, котрий мужньо боровся з загарбниками своєї країни і на фронтах і на окупованій території.
Кращі учні 6 класу віднесуть корзину з квітами до Меморіалу Слави села. Ользі Іванівні ми вдячні за цікаву, змістовну розповідь про її діда-партизана і про матеріали, котрі вона передає, як цінні експонати до шкільного музею.
