Сценарій виховного заходу
«Афганістан - мій біль, моя пекуча пам’ять»
Ведучий 1. Доброго дня, шановні ветерани –афганці, дорогі гості, всі
присутні у цій залі. Сьогодні ми зібралися, щоб вшанувати учасників
війни в Афганістані.
Ведучий 2. З давніх-давен український народ підтримує священну традицію – вкарбувати у свідомість прийдешніх поколінь пам’ять про бойові подвиги кращих синів і дочок, які сповна виконали свій військовий обов’язок.
Ведучий 2. Афганістан… Уже більше 20 років у нашій свідомості прописалося це слово не як географічна назва далекої мусульманської країни, а як синонім людського лиха, справжнього людського пекла. На війну до Афганістану було відправлено 45 воїнів-інтеранціоналістів із нашого району. П’ять із них були жителями нашого села. Це Мотик Сергій Михайлович, Олійник Віктор Іванович, Слободянюк Олег Васильович, Чорний Анатолій Миколайович, Цвігун Петро Михайлович.
Ведучий 3. За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум’ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки і взаємопідтримки, склали екзамен на зрілість, мужність і гідність.
Ведучий 1. Війна безжально перекреслила тисячі молодих життів, переінакшила надії, плани, понівечила тіла і долі. Але разом з тим, серед страшних небезпек, вогню, крові, нелюдського напруження – ви мужніли і загартовувались.
Ведучий 2. Хто ж відповість?
Як захлинався бій останній
І ущухав вогонь атак,
Упав юнак в Афганістані-
Двадцятирічний мій земляк.
Упав, з очей спадали зорі,
Темніла неба пелена…
О, боже мій, що тільки творить
Людьми придумана війна.
Ведучий 3 Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих наших земляків, воїнів-інтернаціоналістів, які не повернулися живими до батьківських осель в нашому районі. Це Ревенко Сергій Мефодієвич (с.Кукули) і Косташенко Василь Андрійович (смт. Рудниця). Уже в післяафганські роки ще четверо воїнів- інтернаціоналістів пішли в небуття.
Хвилина мовчання…
Пекуча й терпка як сльоза.
Ведучий 2 Хвилина мовчання –
В ній наша любов воскреса.
Навік в нашім серці
Безсмертних імен цих звучання
Хвилина мовчання…
Ведучий1.Прошу встати і вшанувати пам’ять загиблих хвилиною мовчання.
Ведучий 1
Не відболить це горе, не виплачеться і не від печалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони були б добрими майстрами, вчителями, лікарями, робітниками, справжніми господарями своєї землі. Але чужа війна відібрала у них таку можливість.. Не повернулися вони додому…
Після хвилини мовчання почесна гостя свята, солістка одеського ансамблю воїнів-афганців “Шураві” Гужева Ірина Анатоліївна виконала пісню “Третій тост”
Ведучий 1 По-різному зараз оцінюють події тих років. Різне бачення афганської війни, її наказів і військових операцій тими, хто їх виконував. Для нас це взагалі події, які відбувалися в іншій державі, але учасниками яких були наші батьки, родичі, земляки. І тому для них і для нас Афган - страшна пам’ять, страшної війни, уроки якої мають бути засвоєні нашими політиками і ніколи не повторюватися.
Учень Історична довідка
Після другої світової війни Афганістан, що мав статус нейтральної держави, фактично знаходився в сфері впливу Радянського Союзу. Співробітництво було дуже тісним. В країні постійно знаходилась велика кількість радянських спеціалістів, а багато афганців навчалися в радянських вузах. В 1973 р. в Афганістані було повалено монархію і в результаті перевороту до влади прийшов брат останнього монарха Закір Шах Мухамед Дауд. На відношеннях з СРСР це ніяк не позначилося.
Учень Але 28 квітня 1978р. військові частини вірні комуністичній партії Афганістану убили Дауда. На весь світ було оголошено, що це революція та ще й соціалістична. По суті це був військовий переворот який став відповіддю на вбивство 17 квітня одного з лідерів НДПА Мір Акбара Хайбора і одночасно став прологом до багаторічної кровопролитної війни, що продовжувалась в Афганістані довгих 10 років.
Учень Військові радники Радянського Союзу, що знаходились в країні, знали про підготовку переворота, але не отримали наказу попередити Дауда. Навпаки, представники КДБ дали зрозуміти, що в разі перемоги допомога НДПА (народно-демократичним силам Афганістану) гарантується. Адже Кремль не хотів, щоб Афганістаном заволоділи війська НАТО, і використали його як плацдарм для можливого нападу на СРСР. І ось 12 грудня 1979 р. війська Радянського Союзу були введені до Афганістану.
Учень 25 грудня о 15.00 сонячного зимового дня розпочався ввід військ до Афганістану. Перші загиблі з’явилися уже через 2 години. БМП не втрималося на крутому гірському перевалі, перевернулося і загинуло 8 чоловік.
Супротивники кабульської влади, що підігрівалися американською пропагандою, оголосили війну національно-визвольному рухові, а іноземні радянські війська були сприйняті як іноземна інтервенція.
І якщо в 1980 році радянських солдат, котрі врятували тисячі афганців від звірячого свавілля Аміна і банд моджахедів, що готувалися на території Пакистану американськими військовиками, справді зустрічали з квітами як визволителів, то впродовж решти дев’яти років ця війна перетворилася на нічим не виправдану кривавицю, де гинув і калічився квіт наших родин.
Учень читає вірш “Давно відгули бої”
Давно відгули бої,
Завмерли самотні гори,
А у очах матерів Осиротілих — горе!
І не трясеться земля,
спалена вщент під ногами.
Гаряча жовта імла
Над горами Афганістану.
Туга гуде у вітрах,
Спомин про зойки і крики
Лиш у грозових снах
Шугають чорнії круки.
Де ви, брати, де ви?
Рідні односельчани?
Скроні давно посивіли,
Зморшки рясні між очами.
Закинули автомати.
Трясуться руки ще й досі.
І плаче, плаче мати,
І падають долу роси.
Учень Зараз часто знаходяться «історики», що називають цю війну «брудною». Але хіба можна назвати вірність присязі брудом? Знаходяться й ті, хто називає наших солдат окупантами. Але що вони там захопили? Що придбали? Хвороби від гепатиту до холери, поранення, контузії, інвалідності. Що звідти вивезли? « Вантаж 200 з товаришами» та поранених з поля бою.
Багато життів залежало від того, хто і як скерує військовими операціями. Від командирів відділень, рот, батальйонів, полків. Тисячі кадрових військових командирів десантних, інших родів сухопутних військ та льотних частин, медичних формувань гинули в тому пеклі, залишаючи матерів, дружин, дітей. Сотні, тисячі офіцерів, вірних своєму військовому обов’язкові, залишили місце своєї служби пораненими, покаліченими або в цинковій труні.
Пісня групи «ЛЮБЕ» «Комбат» у виконанні відділення старшокласників "Зелені берети".
Учениця. Це був час «холодної війни», час жорстокого протистояння СРСР і США. Тоді ні в кого не було сумніву щодо правильності ухваленого рішення. І радянські війська, вірні військовій присязі, вирушили на чужу землю виконувати інтернаціональний обов’язок.
Скільки разів так бувало: війни замислюють вже сиві політики, а в окопах опиняються ті, кому 18-20, 30 років. І лише біль, плач, стогін і розпачливі крики матерів є безсилим протестом проти всіх, які є на світі, воєн.
Із тієї кривавиці живими не повернулися на Україну 3360 українців( з них 140 жителів Вінницької області, безвісти зникло 80 українців, з них 2 вінниччанина).
Інсценізація вірша "Лист матері"
Посміхнувся поштар винувато,
Що сказати матері не знає.
Не приніс знов листа від солдата.
Адже знає, так його чекаю.
Ти пиши мені, синку, частіше,
Хай дорослий,- мені ти- дитина,
Повертайся додому скоріше,
Дорогенький, хороший мій сину.
Мені часто ти снишся ночами,
А прокинусь – тебе вже не бачу.
Подивлюсь на портрет твій і часто,
Щоб ніхто не помітив, я плачу.
Знаєш, сину мені 38,
Я бадьора, зовсім не хворію.
Все гаразд у нас дома, та тільки
Я, чомусь, мій хороший, сивію.
Я думками, синочку, з тобою,
Ти пиши, щоб душа не боліла,
Щоб діждалась тебе молодою
І чорнява була, а не біла.
Ведучий 1. Чимало лiт минуло вiдтодi, як вивели з Афганiстану радянські війська, але рани цiєї війни кровоточать i досi. Не можуть матерi забути загиблих та покалiчених синiв, а дружини та дiти своїх чоловiкiв i батькiв. Ми маємо знати про страшнi подiї безглуздої афганської вiйни i пам’ятати, що і серед нас живуть люди, якi в 20-30 рокiв стали свiдками й учасниками воєнних подiй. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, героїзмом, подвигом.
Ведучий 2. До слова запрошуємо колишнього афганця, нашого односельчанина Слободянюка Олега Васильовича.
Пісня “Сердце на песке” - виконує Гужева Ірина Анатоліївна.
Сценка. Молодий солдат пише листа
Мамо. Вибач, я не зумів дописати тобі листа. Мені вчора виповнилося 20, а сьогодні мене не стало. Але перед тобою і Батьківщиною я чистий. Я чесно виконав свій солдатський обов’язок. Я не порушив присягу і був вірний солдатському слову і фронтовій дружбі. Прости…Єдине чого не зумів – це врятувати себе для тебе рідної.
Вірш «Ховали інтернаціоналіста» читає учениця 11 класу Кучер Наташа
Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті обмацує труну:
Чи ж там він є?!!
-5-
Стоять, відводять очі в бік солдати
І шепотить сержантик ледве чуть:
Не велено… Не можна відкривати…
Не велено…
Уже струмки течуть, уже весна така глибока, рання.
Учора вже летіли журавлі.
Таке врочисте вийшло поховання:
Школярики стоять, учителі.
А голосок дівочий квилить, квилить,
Соромиться кричати на весь світ…
Кого клясти, кого назвати винним?
І що той світ? Хіба він дасть отвіт?
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі -
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.
Ведучий 1 Падали хлопці на чужій землі, а в них на м’яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні…. Разом із ними пішло в життя чиєсь щастя. Разом із ними загинули їхні ненароджені діти.
Пісенно-танцювальна композиція «Білий танець.»
Учень 1. Солдатам афганцям з нашого села випав щасливий квиток – їм випало жити. Вони повернулись до рідного дому, впорядковують рідну українську землю. Кожен із них нагороджений орденами і медалями. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного з них нагороди Батьківщини є незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і вірність військовому обов’язку.
Учениця 2 Одними із перших воїнів-афганців нашого села були Цвігун Петро Михайлович, Чорний Анатолій Миколайович та Мотик Сергій Михайлович.
Цвігун Петро Михайлович до лав Радянської Армії призивався в листопаді 1979 р., отримав військову спеціальність хімік-дегазатор, в Афганістані перебував з 27 січня 1980р по 18 грудня 1981 р. Службу проходив у спецбатальйоні по охороні і обслуговуванні штабу, що дислокувався у м. Кабул. Нагороджений медаллю «За відвагу», має багато подяк від командування.
Учень 3 Чорний Анатолій Миколайович призвався до лав Радянської Армії в 1978р. в Афганістан потрапив у 1979-му. Служив у ремонтному батальйоні, майстерно ремонтував підбиті і поламані БМП, БТРи і танки. За сумлінну працю і зразкову службу нагороджений відзнаками і грамотами.
Учениця 4 Олійник Віктор Іванович призивався до лав Радянської Армії
в 1978 році. В Афганістан потрапив через півроку. Службу проходив м. Кабулі, водієм БТР. Нагороджений медаллю «За бойові заслуги» і орденом Червоної зірки.
Учень 5 Слободянюк Олег Васильович призивався до лав Радянської Армії у 1982 році, в Афганістан потрапив через рік в складі десантно-повітряної групи. Службу проходив в Панджшері. Був поранений під час розриву міни, приймав участь у ліквідації банд моджахедів, нагороджений орденом бойового Червоного прапора, має інші урядові відзнаки.
Нині він проживає в м. Одесі і є почесним громадянином цього міста. Серед братства воїнів-інтернаціоналістів він під час усіх їх походів є беззмінним прапороносцем. І, наразі, сьогодні хоче вручити від імені спілки воїнів-інтернаціоналістів Одещини пам’ятні ювілейні медалі своїм побратимам-односельчанам.
(Слободянюк Олег Васильович вручає ювілейні медалі побратимам-односельчанам і говорить слово учням школи).
Пісня « Бойовим награждается орденом» у виконанні соліста школи, учня 6 класу Кланцатого Вадима.
Ведучий 2 15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.
Ведучий 1 Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пишаємося вами, горді тим, що поруч із нами живуть такі мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного благополуччя і пам’ятайте, що час - найкращий лікар для душі і тілесних ран.
Ведучий 2 Читає історичну добірку з районної газети “Піщанські вісті”
У що обійшлася афганська війна
народам Радянського Союзу
Педагог-організатор Шановні присутні! Для молебню за убієнних воїнів, які виконували свій обов’язок в ДРА, та померлих в мирні дні афганців, слово надаємо служителю місцевого Михайлівського храму, протоієрею отцю Олександру. (Молебінь)
Ведучий 1
Поставте скибку хліба на стакан
І голови схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі зранив і скалічив.
О, Україно! Ніжно пригорни
Усіх живих синів своїх, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули щоб ніколи звук гармати.
